Юрій, позивний — Цвях. Командир роти ПТРК 91-го окремого батальйону. Доброволець.
Повернувся з Польщі в перші дні повномасштабного вторгнення — і просто з порогу пішов до військкомату. Без сумнівів. Без пауз. Бо, каже, не зміг би інакше.
Зараз він — командир роти. Але для хлопців — не просто лідер, а побратим, із яким разом — із 2022-го.
Цвях — той самий командир, про якого кажуть: «свій». Суворий, іноді різкий, але завжди справедливий. Поважає своїх і знає кожного — бо разом уже не перший рік.
«Ми тут майже всі з 22-го, майже всі — добровольці», — наголошує Юрій.
Це не підрозділ «по списках», а команда побратимів — людей, які пройшли разом усе.
І саме тому він поруч із ними в усьому — від розвідки до евакуації.
Коли треба було забрати свого — не делегував. Поїхав сам.
Бо своїх не залишають. Навіть коли важко.
Особливо — коли важко.
Юрій не шукає слів. Він шукає рішень.
І діє — не для галочки, а щоб повернулися всі. Щоб вижили. Щоб перемогли.
Ми тримаємось і працюємо — бо маємо таких поруч..
Таких, як Цвях.