«Я їх вважаю своїми дітьми», — каже старший сержант Сергій Бородінов, позивний Семенович. Він одягає, годує й підтримує свій підрозділ. Найбільше ж йому болить, коли когось із цих «дітей» втрачає.
Семенович із Кременчука. У березні 2022 року сам пішов у військкомат, а вже у квітні був мобілізований і став сержантом із матеріального забезпечення у 91-му окремому батальйоні. Нині служить у 2-й роті ПТРК. «На строковій я був помічником старшини, тому добре знав, що таке ця робота: одяг, харчі — усе, що потрібно хлопцям».
Часто доводилося самому сідати за кермо й везти продукти просто на передову. «Дорога була важка, але хтось мав це зробити. Хлопці чекали».
Запорізька область, село Полтавка. До ворога — вісім кілометрів. Сергій із побратимами ховався в погребі під обстрілом: тринадцять прильотів у двір і хату. Саме там він зустрів пса Рижого.
«Спершу я його підгодовував, він крутився біля нас. Коли ми відходили, пес лишився. Але за два дні я повернувся. Свиснув — і він одразу прибіг, застрибнув у бусик. Відтоді ми разом. Навіть у відпустку його з собою додому брав».
Семенович має за плечима підприємницький досвід. У війську ж він здобув і бойовий вишкіл, і справжніх побратимів. За сумлінність у службі Сергія Бородінова нагороджено відзнакою Головнокомандувача ЗСУ.
До війни він працював зі склом та дзеркалами. Після Перемоги хоче повернутися до цієї справи. «Попит на мою роботу буде. Але найбільший попит зараз — на Перемогу. І заради неї ми всі тут», — каже Семенович.
