«Мені не треба нагород. Якщо пройду всю війну й залишуся цілим — оце й буде найвища нагорода».
Старший солдат Дмитро Красний із позивним Класний служить у 1-й роті ПТРК 91-го окремого батальйону.
Позивний, каже, з’явився випадково:
«Я завжди жартував: "Здластє, я Діма Класний!". І воно прижилося».
Доброволець. Батько шістьох дітей. Будівельник у мирному житті.
На фронті — з 2022 року: спершу возив снаряди, харчі, людей. Потім будував ППД.
А згодом перейшов до 91-го батальйону — бо хотів бути ближче до бою, а не до будівництва.
«Я йшов на війну, щоб робити щось справді потрібне. Тоді всі йшли на патріотизмі — це було очевидно».
Дмитро — водій. Один із тих, кого рідко видно на фото, але від кого залежить усе: чи дістанеться боєкомплект, чи повернуться люди.
«Найважче для водія — заїхати й виїхати. Бо відповідаєш не лише за себе, а й за всіх, кого везеш. FPV — і часу на роздуми нема. У мене просто вимикається мозок: їде, по суті, робот. І це рятує».
Якось його машину переслідував ворожий дрон. Дмитро зреагував миттєво — з’їхав із дороги, хлопці відкрили вогонь, FPV розірвався в кюветі просто перед кабіною. Іншим разом урятував РЕБ — дрон упав, не вибухнувши.
«Я не герой. Просто роблю свою роботу. Головне — щоб усі повернулися живими. Машину можна замінити, людину — ні».
Після Перемоги Дмитро мріє про прості речі — про виноград, сад і теплицю, яку не встиг добудувати до війни.
«Хочу просто жити. І щоб діти не знали, як воно — тікати від FPV».
