«Командир — це не про накази. Це про відповідальність за тих, хто поруч».
Старший лейтенант Богдан, позивний Форс, — офіцер 91-го окремого батальйону.
Служив у ДШВ, брав участь у штурмах, тепер відповідає за виконання бойових завдань у центрі управління батальйону. Каже, що найскладніше — не бій, а тиша після нього.
«Найважче — це втрати. Бо побратими — найкращі люди нашої нації. Після кожної втрати порожнеча всередині стає більшою».
До війни жив у Києві, працював у великій міжнародній компанії — планував, звітував, рахував.
Тоді здавалося, що важливі дедлайни. Тепер розуміє: важливі життя і свобода.
Навесні 2022 року пішов служити без вагань — бо знав, що батько, ветеран АТО, теж не залишиться осторонь.
У десантно-штурмових військах Форс пройшов штурми, розвідку, поранення. Навчився діяти швидко й відповідально за всіх.
«Ніколи не став особовому складу задачу, яку б не зміг виконати сам», — цю настанову свого командира з ДШВ пам’ятає досі.
Одного разу під час розвідки ворог вийшов просто на них — зустрічний бій у лісі.
«Все вирішували секунди. Поруч були досвідчені хлопці, і саме їхня впевненість допомогла ухвалити правильне рішення. Тоді я зрозумів: треба бути готовим до будь-якого розвитку подій».
Іншого разу російський танк відкрив вогонь прямим наведенням.
«У такі миті не думаєш — дієш. А потім уже усвідомлюєш, кого не стало. Найважче емоційно — не поранення, не страх. Найважче — втрати».
За службу нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Головнокомандувача «Сталевий хрест», медаллю Міноборони «За поранення», нагрудним знаком Сухопутних військ та відзнакою МО — пістолетом Glock-17.
Після Перемоги хоче просто поїхати кудись далеко, де буде тиша й спокій.
«Але наразі робота ще не зроблена. Окупанти ще не зникли. Поки знаєш, що комусь зараз важче — не маєш права опускати руки. Тому працюємо», — каже Форс.
