«Колись влупили просто у віконце ворожого кулеметника — кулемет одразу замовк. А якось ударили по бліндажу — потім наша піхота взяла там багато полонених», — розповідає Олександр Кузьменко, позивний Кузя, навідник 100-мм гармати «Рапіра» з 1-ї протитанкової роти 91 окремого батальйону.
До війни він працював пекарем за кордоном. «В армії ніколи не служив», — сміється. Але коли почалося повномасштабне вторгнення, довго не думав: кинув усе, повернувся в Україну, «пересадками й перебіжками» дістався до військкомату й мобілізувався. Тепер — у протитанковій артилерії.
«Рапіра» не б'є далеко, зате якщо влучає — то напевно. Це як снайперка — тільки калібр більший», — зазначає Кузя. У підрозділі він із 2022 року. Команда незмінна: три Олександри й Андрій. Разом пройшли Запоріжжя, Донеччину, Сумщину, Курщину... Зараз знову на Донбасі.
«Коли працюєш, усе на адреналіні. А після бачиш, як горить ворожа техніка чи розсипається укриття — і знаєш, що зробив усе правильно», — ділиться Кузя.
Вдома чекають сестри, племінниця й дівчина. Дзвонить їм, як є час. Але поки що вся увага — на службу. «Плани прості: створити сім'ю і просто жити далі. Та спершу треба вигнати з України цю наволоч», — упевнений Олександр.