Сергій Горбач, позивний Анатоліч — механік-водій МТ-ЛБ у 91-му окремому батальйоні. Уже третій рік за кермом. У цивільному житті працював трактористом, тож, коли вперше сів на «мотолигу», особливих складнощів не відчув. «Ну що там кермувати? Головне, щоб їхала. А возити доводиться багато — людей, гармати, боєкомплект на позиції», — каже Сергій.
Донеччина, Сумщина, знову Донеччина. Війна не дає розслабитися. У січні 2024-го, коли тягнули пошкоджену «Рапіру», підірвалися на міні. Сергій отримав поранення, а його побратим, на жаль, загинув.
Нещодавно інша історія. Надійшов наказ перевезти гармату. Трохи згодом Сергій почув вибух, але тоді не надав йому значення. За кілька хвилин пішов до машини. «Думав, зараз заведу, поїду… а їхати вже не було на чому», — зітхає він.
Попри все, знову сідає за кермо іншої МТ-ЛБ. Бо треба. Бо вдома чекають батьки, дівчина, рідня. «Страху немає. Бо знаю, заради чого туди їду», — каже Сергій. Щоб відстояти своє. Щоб Україна перемогла. І щоб повернутися до землі, яку колись орав. Але вже без війни.