«У 91-го є і зброя, й техніка. Але найцінніше — це люди. І атмосфера, у якій ці люди можуть триматися разом», — каже Дмитро, позивний Челєнтано, командир роти ПТРК 91-го окремого батальйону.
До великої війни він мав чіткі плани: робота, сім’я, бізнес в агросекторі. Але коли ворог переступив межу, Дмитро став тим, хто бере відповідальність не лише за себе. Убезпечив родину, мобілізувався — і сьогодні веде за собою підрозділ.
Він із тих командирів, для кого на першому місці не позиція на карті, а люди поруч. Його бійці різні за віком, освітою, досвідом. Але їх об’єднує спільна відповідальність. Дмитро добре знає, у якому стані його люди: кому потрібна відпустка, кому — перепочинок, а кому — просто поговорити. Це теж командування. І теж бойова робота.
«Командир має бути прикладом — у рішенні, у дії, у ставленні до людей», — каже Дмитро. Його рота — це колектив однодумців: підготовлених і свідомих воїнів, які обрали цю службу не випадково. «Бо сильна армія починається з міцної команди», — переконаний він.
За сумлінну службу Дмитро був неодноразово відзначений нагородами. Зокрема, має почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».
І поки ворог залишається на нашій землі — залишається й він. На своєму місці, зі своїми людьми.
А після Перемоги хоче одного — просто побути з родиною. І повернутися до мрії, яку тимчасово поставила на паузу війна.