«Я кайфую від того, що на завдання все частіше йдуть роботи, а не люди».
Так Іван Бойко пояснює, чому він служить у взводі НРК 91-го окремого батальйону.
До війни Іван у Києві працював із технікою та програмним забезпеченням: налаштовував цифрові системи для бізнесу, розбирався в складних процесах, шукав і знаходив рішення. Коли стало зрозуміло, що війна надовго, він почав шукати підрозділ, де ці навички справді знадобляться.
«Для мене було принципово потрапити туди, де я буду максимально корисним. Бо тільки тоді є сенс у тому, що ти робиш».
Про напрям НРК він дізнався від друзів. Новий, ще не до кінця сформований, — саме той, де потрібно розбиратися, допрацьовувати, адаптувати під реальні умови.
Сьогодні Іван займається модернізацією наземних роботизованих комплексів, їхнім технічним обслуговуванням, керує ними під час місій, готує нові екіпажі та сам виїздить у групі бойового прикриття.
«Роботи ризикують замість людей. Це головне. І це реально мотивує».
Найважче — відповідальність і дистанція від дому. Але коли розумієш, що твоя робота зберігає життя, усі питання зникають.
«Я на своєму місці. Однозначно».
Історія Івана — не лише про НРК. Вона про вибір. Про те, що у військо можна приходити свідомо: зважити, обрати напрям і роль, у яких твої вміння працюють на результат. І не чекати, поки рішення ухвалять за тебе.
91-й окремий батальйон — це сучасні технології.
А ще — люди, які думають, обирають і стають там, де можуть бути справді корисними.