Андрій Кашич, позивний Бармен. 6 квітня 2022 року прийшов у військо добровольцем — і з першого дня служить в артилерії 91-го.
Каже, коли навколо гуде й дзижчить, найважливіше — не дати цьому залізти в голову.
«Головне — щоб не було паніки. Якщо вже паніка — тоді це не працює».
На Донеччині, під Старомайорським, були епізоди, де помилка коштувала занадто дорого:
«Окупанти наступають: між ними й нашими хлопцями — якихось двадцять метрів. І нам було завдання поцілити в них, щоб наших не задіти. І ми з цим упоралися».
А інколи найскладніше — навіть не бій.
«Витягували гармати вночі: один ЗІЛ застряг, другий застряг… Сніг, грязь… Причіпляли, відчіпляли, перетягували. А потім водій уже по полю — на свій страх і ризик».
Він пройшов Донеччину, Сумщину, Чернігівщину — і знову Донбас. Був замковим, підміняв навідника й командира, а тепер і сам передає досвід іншим:
«Мене не вчили на навідника. Це просто бажання було — самому навчитися, щоб у разі чого замінити».
Про мотивацію говорить коротко:
«Діти й сім'я. Це в першу чергу».
Старший син Андрія — теж у війську. А вдома чекають молодший син, мати, брат і дружина.
Поки треба — Бармен робить свою роботу. А після Перемоги хоче просто відпочити.
«Півтора-два місяці побути з сім'єю. На рибалку, палатку поставити. А далі — працювати».