Олександру було 22, коли він добровільно став до війська. Тоді ворог стояв під Черніговом — його рідним містом. Жора одягнув форму — і досі її не знімав.
Починав зв'язківцем. Тепер — оператор ударного дрона. За сумісництвом — водій. Бо війна змінюється, і він змінюється разом із нею.
«Треба бачити далі, бити точніше, повертатися живим і витягати своїх», — каже Олександр.
Нещодавно він їхав забирати екіпаж із позицій. Важка ділянка фронту: Костянтинівка — Покровськ. Дорога — під постійним прицілом ворожих дронів. Побачив групу військових. Сімох. Інша бригада. Поранені, без техніки, під ударом. Хтось би розвернувся. Хтось — проїхав. Хтось — вагався. Жора — просто підібрав. Вивіз. І поїхав знову — його хлопці теж чекали ротації.
За цей вчинок Жору представили до почесного нагрудного знака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Раніше, за оборону Харківщини, він був нагороджений відзнакою ОТУ «Харків» — «Хоробре серце».
Після Перемоги хоче збудувати дім. Створити родину. Але залишитися в строю. Бо його місце — серед тих, хто не зраджує. Хто не боїться. Хто везе своїх додому.