«Хто перший побачив і зрозумів — той вижив».
Для Владислава з позивним Ніч це не просто фраза, а щоденна бойова робота у 2 РУБпАК 91-го окремого батальйону.
До повномасштабної війни він працював у Польщі водієм і різноробом у фірмі, пов’язаній із ландшафтним дизайном, волонтерив. А згодом і сам пішов до війська. Каже просто: «Багато друзів уже служили. Аби потім сміливо дивитися їм в очі, я доєднався до лав ЗСУ».
Позивний отримав ще на БЗВП: у темряві зміг непомітно підібратися до інструктора. Відтоді Ніч не раз доводив, що цей позивний йому пасує, — зокрема й тоді, коли знищував ворожих FPV-ждунів, що чатували біля їхніх позицій.
Зараз Владислав працює оператором розвідувального БпЛА на Покровському напрямку. Його завдання — вчасно побачити ворога і дати підрозділу ті кілька хвилин, які вирішують усе.
«Найголовніше — це зберегти своїх. Якщо завдяки дрону ми зберегли хоча б одне життя — це вже результат».
За службу Владислава відзначили «Золотим Хрестом». Та найважливішим для себе він називає інше: «Перше усвідомлення, що ти реально впливаєш на хід бою. Після цього інакше дивишся на відповідальність і на життя загалом».
У цій війні його тримають побратими. Особливо в ті моменти, коли після поранення хтось повертається в стрій і каже: «Я ще не все зробив».
А після війни хоче посадити яблуневий і горіховий сад.
«Ну і непогано було б мати виноградник у Криму», — додає Ніч.
