«Сказали: їдь — сів і поїхав».
Так про свою службу говорить Андрій Малецький, позивний Гуцул, водій 91-го окремого батальйону. Його робота — довезти людей якомога ближче, забрати поранених і виїхати звідти, де вночі дорога може легко закінчитися підривом або скидом.
До цього він був сапером, потім піхотинцем. Виводив людей, дістав контузію, отримав «Золотий Хрест». Міг бути командиром відділення, але зрештою вибрав кермо.
«Краще буду водієм. Мені ця професія подобається».
Бо тут мало просто тиснути на газ. Треба пам’ятати дороги, відчувати момент, дивитися в темряву й встигати раніше, ніж прилетить. Коли навколо горить і бахкає, часу на паніку немає.
«Ти дивишся тільки на дорогу. Бо як почнеш на те увагу звертати, то можна з глузду з’їхати».
Гуцул вивозив поранених, допомагав витягати їх із бліндажів, забирав людей після підривів і знову вирушав у рейс. Навіть тоді, коли перед машиною лягала міна. Навіть тоді, коли хтось казав, що туди вже неможливо доїхати.
«Мусимо їх забрати. Бо вони теж мають сім’ї. І діти, і жінки на них чекають».
Це і є його служба: сісти за кермо й витягнути своїх.
«Головне — після Перемоги вернутися додому. Живими й здоровими. Мені більше нічого не треба», — каже Гуцул.
