«Як раніше вже не буде», — каже Максим Корогодін, позивний Arfa.
Він із Кремінної на Луганщині. Його місто зараз в окупації. Сам Максим у війську ще задовго до повномасштабного вторгнення. Контракт підписав свідомо, бо хотів бути корисним своїй державі.
«Це вибір перестати бути просто спостерігачем своєї долі й стати її учасником».
Сьогодні Arfa служить у зенітному кулеметному взводі 91-го окремого батальйону й полює на ворожі БпЛА дронами-перехоплювачами. Збиває розвіддрони, які висять над позиціями й допомагають ворогу бити точніше.
Максим має «Золотий хрест», але найбільше в пам’ять врізалися не нагороди, а той момент, коли він уперше по-справжньому відчув, що війна — не картинка з екрана. І перша реальна втрата. Після цього, каже, зовсім інакше дивишся на час, на близьких і на життя.
Коли навколо вибухи й повна невідомість, «ти перестаєш думати про те, що страшно чи що може статися через годину. Є тільки “тут і зараз”: твоя зброя, твоя ціль у небі й твій побратим поруч».
Тримають прості речі: «Я прикрию». «Відпочинь, я повартую». Людське ставлення. І жарт у потрібний момент, коли напруга вже на межі.
А мрія Максима проста: виспатися в тиші, поїхати до моря, відбудувати зруйноване й дочекатися дня, коли над Кремінною знову буде чисте українське небо.
