«Крім мене цього ніхто не зробить. Якщо добре відпрацюю — піхота виживе», — каже командир відділення роти ПТРК 91-го окремого батальйону Олександр Лисенко, старший солдат із позивним Младшой.
Він із Березані Київської області. До війни працював комірником на фармскладі. У березні 2022 року сам прийшов до військкомату, залишив військовий квиток і сказав:
«Коли треба буде — телефонуйте. Я готовий».
Від самого початку — у складі 91-го. Починав як снарядний, став заряджаючим, а згодом — командиром.
Донеччина, Сумщина, Курщина, Чернігівщина. І знову Донеччина.
«Де найважче — туди нас і кидають».
Після одного з боїв, коли протягом двох діб поспіль їхню позицію накривали міномети, одержав бойову нагороду.
Про отриманий на війні досвід говорить з іронією:
«Готувати навчився. На цивілці знадобиться».
А після Перемоги мріє про просте:
«Хочу бачити, як ростуть мої діти. Бути з ними поруч, а не лише на екрані телефона. Це — головне».