«Вчитися потрібно все життя», — каже молодший лейтенант Євгеній Литвин, позивний Студент. Свій позивний він отримав ще на початку служби: швидко опановував військову справу й не вдавав, ніби вже все знає.
До початку великої війни Євгеній жив у Черкасах і працював шліфувальником скла. 2023 року приєднався до ЗСУ, бо хотів обороняти країну пліч-о-пліч із друзями. Нині служить у 91-му окремому батальйоні.
Починав у розвідці. «Мавіки», потім «крило», Харківський напрямок, Покровський, нині — Новопавлівський. За цей час пройшов шлях від солдата до офіцера. Згодом Студент став одним із тих, хто формував у 91-му напрямок дальньої розвідки на «Лелеці».
Йому є що згадати. Після одного з польотів на «Лелеці» вони разом із Відьмаком розшифровували відео й побачили ворожий «Бук», що спокійно їхав дорогою десь у Бєлгородській області.
Були й моменти, які тепер згадуються вже з усмішкою. Наприклад, як на передовій вони з Псіхом проскочили потрібний поворот.
«Той погляд побратима і запитання: “А ми де?” — запам’яталися назавжди», — усміхається Студент.
Про нагороди говорить просто: «Для мене це не головне». Найважливіше в бойовій роботі інше — щоб хлопці поверталися цілими.
«Найскладніша ситуація — це втрата побратимів». Саме це, каже він, найбільше змінює погляд на життя. Війна загартувала характер, додала впевненості й забрала просту фразу: «Я цього не зможу».
Служба для Студента давно стала чимось більшим, ніж вибір.
«Це моє життя. Обороняти близьких, друзів, країну, історію. Щоб наші нащадки могли з гордістю сказати: “Ми українці”».
Удома на Євгенія чекають батьки, рідні й наречена. А після перемоги він хоче простого: подалі від людей, більше тиші й хоча б пів року відпочинку.
І це дуже чесна мрія.
