Старший сержант Борис з позивним Джонсон родом з Полтави. Командир відділення зенітно-кулеметного взводу 91-го окремого батальйону.
Каже, що сам просився саме сюди — прикривати небо.
«Бо шахеди летять на наші дороги, машини, склади, на наших хлопців. І на наших рідних у тилу», — пояснює Борис.
Його зброя — кулемет Canik M2. Важкий, але надійний.
А ще — бінокль, прожектор і руки, які заряджають, коригують, тримають ритм бойової роботи.
Спека, чергування, дві години сну. І знову — небо.
На фронті — з 2022 року. Спершу — сапер. Згодом — кулеметник.
«Йшов, думав — до зими впораємось. І зимову форму не братиму. А ми її вже не раз отримували. І, можливо, ще й не востаннє», — знизує плечима Джонсон.
Каже, що найбільше, чого навчився за цей час, — це терпіння.
А ще — довіряти тим, хто поруч. І бачити силу там, де раніше її не помічав.
«Колись на початку один побратим сказав мені: якщо я не піду — не піде й сусід. Побратима вже немає. А слова його залишилися. І тепер я бачу — все воно саме так і є», — тихо додає Борис.
До війни мав свою справу — торгував інструментом.
Після — хоче повернутися. Якщо буде здоров’я.
І виростити внучку. Та побути нарешті поруч зі своїми.
А поки — небо. Робота. Відповідальність.
І крок за кроком — до Перемоги.