«Він тоді пішов на війну. Я — за ним. Просто пізніше», — каже Фантом.
Молодший сержант Ярослав Ставнійчук до армії працював за кордоном. Але приклад батька — воїна, який пройшов Савур-Могилу у 2014 році, — став вирішальним.
З 2021 року Ярослав теж у війську.
Починав як номер обслуги, воював на гаубиці 2С19, «Крабі», «Гіацинті», FH-70.
Зараз — на Д-30. Командир відділення роти ПТРК 91-го окремого батальйону.
Каже, за роки війни знищили чимало ворожої техніки.
Служба провела його через Луганщину, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Сумщину.
Нині — Покровський напрямок.
До 91-го батальйону приєднався з власної волі.
«Хлопці — як механізм. Кожен знає своє. Працюємо злагоджено», — ділиться Ярослав.
Складних моментів було багато. Але один із тих, що врізався в пам’ять:
«Виходили пішки з Новополтавки. Окупанти вже зайшли у перші хати. Добре, що свої прикрили — вийшли без втрат».
Після перемоги мріє побачити світ: поїхати до Амстердама, подорожувати, просто жити.
А поки що лишається на службі — бо мотивує сім’я.
«Щоб окупант не добрався до мами, сестри, дружини. От і все», — каже Фантом.