Два дні в пеклі – і знову на передовій
Два дні полону — живим щитом, під обстрілами, серед вибухів.
Наказ на розстріл. І все життя — в одну мить перед очима.
Та Володимир із побратимом вижили.
Вижили — бо вчасно прилетіли наші мавіки й почали скидати пекельні «подарунки» на голови окупантів.
Вижили — хоч були поранені, отруєні газом, три доби проривалися крізь хаос і мінометний вогонь.
Страшно й згадувати, каже боєць. Тоді й мову втратив — на два дні зник голос.
Та попри все — він знову на передовій.
Володимир Галай, позивний Малий.
До повномасштабної — працював у Києві.
24 лютого 2022-го був удома, на Чернігівщині. Село опинилося в окупації.
Після звільнення — добровільно став до лав ЗСУ.
Спершу був номером обслуги «Рапіри», тепер — навідник.
— Ану заряджай! — казав побратиму.
— Зараз дамо тирки! — відповідав той.
І разом лупили прицільно — по техніці та скупченнях живої сили ворога.
Найбільша підтримка — донька і дружина.
Познайомилися під час формування батальйону — пригостив кавою в магазині на ППД.
А коли повернувся з передової у відпустку — запропонував одружитися.
Про плани після Перемоги не говорить.
— Як закінчиться війна — скажу.
Бо нині в нього тільки одна мрія. Та, за яку воює кожен із нас.