З чотирьох — живим залишився тільки він.
Відповз із кулею в нозі, потім став у повний зріст і, попри мінометний обстріл, пошкутильгав до позицій.
— Як тоді вийшов — чесно, не знаю, — пригадує Олег, оператор ударних дронів 1-ї РУБпАК 91-го окремого батальйону.
Тепер та куля лежить у зіп-пакеті. А він — знову на передовій, керує БпЛА.
Раніше був зварювальником у Краматорську. Саме тоді й з’явився той позивний, про який промовчимо.
На початку повномасштабної війни виготовляв «їжаків» на заводі, але вже в березні 2022-го взяв до рук автомат.
Служив у кількох підрозділах, брав участь у штурмах, виводив побратимів.
— Командири в нас такі, що якщо й відправлять когось — то тільки туди, куди й самі зайдуть. Це те, що тримає.
А ще — жага помсти за тих, хто не повернувся. Після поранення він швидко знову став до строю.
— Спочатку — на легшу позицію. Потім — усе, всі «нулі» — мої, — посміхається Олег. І не добирає слів.
Має кілька нагород — зокрема, почесні нагрудні знаки Головнокомандувача ЗСУ: «Золотий хрест» і «Хрест хоробрих».
Зараз боронить рідний Краматорськ.
Як і тисячі інших українців. Бо ця війна — одна на всіх.
Каже, що після перемоги хоче взяти дружину, дитину й поїхати відпочити до Грузії. Але це — потім.
А поки — не загадує наперед. Бо роботи тут ще вистачає.
І без певної міри шаленства це не витягнеш — тож і позивний відповідний…