Ігор Вигівський, позивний Прапор, не тільки номер обслуги розрахунку «Джавелінів» 91 окремого батальйону, а й водій. Сам везе розрахунок на позицію, сам допомагає підготувати постріл, сам бачить, як бронетехніка ворога перетворюється на брухт.
«Вийшли якось два танки. Один вискочив із посадки, став на позицію, почав гатити по наших. Зухвало, впевнено. А потім щось пішло не так, — усміхається Прапор. — Вистрілили — і все. Вибух, дим, уламки».
Або ось ще випадок. Окупанти видали себе буквально дрібницею — шматком труби буржуйки, що стирчала над бліндажем. «Командир сказав бити. Попали. А там ще й боєкомплект був. Цілу ніч усі дивилися на феєрверк», — знову посміхається Прапор.
Але після пострілу — швидко назад. Прапор сідає за кермо, і бронеавтомобіль мчить, поки ворог ще не отямився. Важлива не лише точність, а й швидкість.
І так щоразу. Чекати, поки ворожа ціль зробить свою останню помилку. Бити точно. Відходити швидко. Допоки всі ці танки й бліндажі не залишаться тільки у спогадах.