«Швидко, продумано, зі спокійним обличчям».
Так Василь Аверкин, позивний Snithok, говорить про моменти, коли рішення треба ухвалювати швидше, ніж встигаєш злякатися.
Під Синьківкою його відділення облаштовувало позицію з нуля — впритул до противника. За сім годин окопалися, а потім ще півтори доби тримали оборону й відбивали штурми. Була зима — до мінус 27 градусів. Після цього Василь дістав обмороження рук і ніг середньої тяжкості.
«Намагався не показувати страху хлопцям. Підтримував їхній моральний дух», — згадує він.
Василь родом із Рівненщини. До повномасштабного вторгнення працював на будівництві за кордоном, але напередодні великої війни повернувся в Україну.
Службу починав гранатометником, далі був кулеметником і командиром відділення. Пройшов сержантські курси, готував курсантів у навчальному центрі, виконував бойові завдання на Кремінському, Куп’янському та Донецькому напрямках. Нагороджений медаллю «За поранення» та відзнакою «Хрест Пошани».
Нині молодший сержант Аверкин служить у 91-му окремому батальйоні. Опановує й застосовує безпілотні перехоплювачі. У війську для нього найважливіше — не підвести тих, хто поруч.
«Служити — це обов’язок перед країною та родиною», — каже він.
А ще у Василя є фраза, яка найбільше запам’яталася на війні: «Як не ми, так не ми».
У ній багато втоми, але ще більше характеру. Бо позиції часто тримаються саме на таких людях: тих, хто не обіцяє зайвого, але в потрібний момент робить те, що треба зробити.
