«Не хочу нагород. Краще додаткову відпустку. Або Glock-17 ».
Так жартує солдат із позивним Джуда, зв’язківець 91-го окремого батальйону.
Він родом із Маріуполя. Там працював в охороні нічних клубів, займався спортом і волонтерив. «Я був молодим патріотом», — каже Джуда. І одразу після строкової служби, ще 2021 року, підписав контракт із ЗСУ.
Починав артилеристом. «Ми працювали як протитанкісти на “Рапірі” й допомагали піхоті в Попасній. Тоді ми їм дуже сильно допомогли», — згадує він. У Сіверськодонецьку та Бахмуті пережив найважчі обстріли. «Ми лежимо в окопі, накриває. Я весь у поті, а напарник регоче. І я вже разом із ним — і смішно, і страшно водночас».
Згодом почав літати на БПЛА. Каже, що його завжди тягне до нового. «Це інший рівень відповідальності — від твого ока залежить, чи повернуться бійці живими».
Тепер Джуда — зв’язківець. «Головне, щоб був зв’язок. Це моя місія», — пояснює він. Під обстрілами доводилося підіймати антени на 50-метрові вежі. Жартує: «Ти або долізеш, або зістрибувати доведеться дуже різко».
Про нагороди не думає. Каже, що головне — аби кожен робив свою роботу. Бо є те, що не дає зупинятися. У Києві на нього чекають дружина з дитиною. А мама й сестра виїхали за кордон після того, як росіяни вщент зруйнували їхній дім у Маріуполі.
«Я завжди пам’ятаю про тих, хто не повернувся, і тих, хто досі в полоні. А поки ворог топче нашу землю, мушу залишатися тут. Бо це моя країна. Я тут народився».