Юрій, позивний Цвях, — у шпиталі. Поранення. Але він із тих, хто не звик скаржитися.
Він — командир, у якого за спиною завжди є люди й відповідальність за них. Часто їде сам — не тому, що не довіряє, а тому, що так правильно.
Рекогностування, виїзди на позиції, евакуація — багато чого бере на себе. Бо командир — це не про посаду. Це про звичку бути поруч не «коли зручно», а коли справді треба.
Міна не розбирає, хто перед нею: вона просто спрацьовує.
Попереду — лікування й відновлення. Шлях, який потребує терпіння, сил і часу. Ми знаємо одне: Юрій уміє триматися — так, як звик тримати все на цій війні.
Зараз його бій — не на фронті. Але стійкість та сама.
Ми з тобою, Цвяху.
Ми поруч. Тримайся.
91-й окремий батальйон.
